Вітчизна

Вітчизна Тобі знайоме почуття спустошення, Коли ідуть бої без оголошення, Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу, А у душі тепло замінюють морозами. І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі, Прийшов до тями, опинившись на платформі... Пульсує в грудях серце посеред самотності, І вже ось-ось почнеться відлік незворотності. І ніби до повітря доступ перекрили, І через мить ти підірвешся на ворожій міні І ніби місто охопила революція: Скрізь падає каміння, палають вулиці. А на майданчику дитячому гуляє вітер, Порожня гойдалка, там де вчора були діти… І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати, Луна довічний сум твоєї втрати. І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я, Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я, Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає Тобі знайоме прощавання нескінченне Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах… Квиток в один кінець і ти стоїш на станції І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції. У голові прокручуєш з життя світлини, Щоб все запам’ятати до останньої краплини. І вже нема часу триматись за руки, І наче мить проносяться години. А далі потяг їде на шаленій швидкості, Від рідної землі твоєї долає відстані, Туди, де з гір зриває ріки водоспадами, І крик птахів розлітається по автострадах. Туди, де ми навік пов’язані з тобою, Туди, де час ніколи нам не дасть спокою У цих миттєвостях та їх дрібних частинках, Ми разом до останньої життєвої сторінки. І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я, Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я, Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає