Циганка - осінь

Ай, Да не не не не не. Ай, Да не не не не. Ай, Да не не не не не. Не не. Тумани сині Кутаються ранком. Плакучу вербу закохався став. І жовта осінь, мов стара Циганка, Запалить люльку із пахучих трав. Усі печалі покриває Димом і повертає час Моїм рокам. Там, каже мама, хлопче мій Єдиний. Я так вірю тим святим словам. Циганка осінь розкине листя, Розкине карти На довгу путь, на перші Роси, На ноги босі, Що у дитинство мене Несуть. На перші роси, На ноги босі, Що у дитинство Мене несуть. Ай, да не не не не. Ай, Да не не Не не не. Ай, да не Ай, Не не. З окремих карт складалася картина, Що підкорялась гордим королям. Кричали ночі: "Хлопче мій Єдиний!" І вчили, як не вірить тим словам. Любов завжди минає, наче осінь. Циганський табір в далечінь пливе. Його величність це моя Самотність, яка лише В дитинстві не живе. Циганка осінь розкине листя, Розкине карти на довгу Путь, на перші роси, На ноги босі, Що у дитинство Мене несуть. На перші роси, на ноги Босі, Що дитинство мене Несуть. Плакуча верба розплітає Коси і жовте листя Підбирає став. Та знаю я, Що знов запалить осінь Пахучу люльку із пахучих Трав. Та знаю я, Що знов запалить Осінь Пахучу люльку Із пахучих Трав. Ай, да не не Не не. Ай, да не не не не не. Ай, да не не не не. Ай, не не Не.