Потемніло небо

Потемніло небо, зупинитись або знову битися з надією, що не мине Бог… Моя мрія за борт, а у музи аборт, можу бути ким завгодно, та не буду рабом! Вперемішку з РЕБами йде моя музика, а душа сидить за ребрами, — немов «зека»… І вже більше не співає, а нашіптує… І вже думаю немає, — а начебто є. Хай летять крилаті вірші у камін, хоча я б хотів, щоб мене слухали, як Міндіча… Мої плівки заримовані у шифрограму, щоб догнати сенси — в матриці лиши програму! І піти за рамки, нібито картина Бенксі! Я був далі від мети, коли сидів у «бенсі»! Тому я обрав свободу і плюю на титул, мене бісить ваша поза, ваше «типу-типу». Зірочки танцюють, з неба падають все нижче… Їх лякає лише те, щоб не впали в ціні ще. Вибачай, я знову дозволяю таку з уст річ, і іду знову наосліп, а хотів назустріч… Потемніло небо, зупинитись або знову битися з надією, що не мине Бог… Моя мрія за борт, а у музи аборт, можу бути ким завгодно, та не буду рабом! Світом править лиш Диявол, це відомо Богу, хай новий Роланд шука дорогу знов до рогу! Ми залишимось у дурнях під його ногою, він голодний, як Сатурн на картині Гойї! Мої сенси геть усі завуальовані, німі, хоч мовлені, для молоді немов вініл — де білі рани забинтовані чорними биндами, тут кожен з нас Тесей з русифікованими лабіринтами… Не вмістився в рядок, хай так залишається, псевдокритики, видихайте! Я так довго в цьому, що мені той коментатор, був кому татом тут, об’єднував, як комутатор, був кому автор, кому батлер, кому тренер Картер, був ставив крапку, був, що виправляв на кому крапку… І як би не змінився, реп мій не під пиво й чіпси! Лупаю скелю, — це єдине, чого я навчився! Потемніло небо, зупинитись або знову битися з надією, що не мине Бог… Моя мрія за борт, а у музи аборт, можу бути ким завгодно, та не буду рабом! Я звертаюсь не до маси, заскладне те все їм, моя ниточка рядка летить в айтюнс Тесеям. Особистостям у формі, — не копіям копій, яких веде до Мінотавра лабіринт окопів.