Це місто як вирок...

Це місто як вирок, ця вулиця як лотерея, Ненавидиш, любиш, клянеш, викорчовуєш жаль, Шепочуть обтяті снарядами в парку алеї, З обпалених вікон сочиться глибока печаль, І гнів духмяніє в містерії світогоріння, Тужиш отупіло за світлом тамтого життя, Тривога, підвал, переправа, стовпотворіння, Сусіди назавжди лишились в пітьмі укриття За рогом колись була школа, перші цілунки, І той, кому ніжно здалася, поїхав на схід, Тяглися вервечкою люди під кулями, клунки Змішались з дітьми, березневий кришився лід, Й заснув на плечі ухопившись за шию янгол, У бога для нас не зосталось неявлених див, Танки за містом, тріпоче зрешечений прапор, Як звати героя, котрий мене тілом закрив?.. А ввечері місто моє понад міру красиве, І хочеться пальцем проткнути небесну гладінь, Відкласти на потім важливе усе й неважливе, Пускаючи колом цю терпку, солодку теплінь, Збуваючи час безневинно, щоб якось потому, На вулицях інших, в обіймах безрадісних міст, Єдине, чого б нам кортіло - вернутись додому, Ковтаючи сором, ковтаючи тиху злість