Френдстрічка

Моя френдстрічка нагадує некролог, Різні обличчя: світлі, похмурі, усміхнені, Деяких я знав особисто, - з ось цим ми вдвох Якось перетинались на фестивалі. З відстані Часу та зустріч видається нічим непримітною, Необов'язкова розмова, жарти, літо, гучні баси, Його не стало під Херсоном, на початку квітня, Пишуть, що в нього лишилась жінка і дві дочки, Пишуть, що ховали в труні закритій й вперіщило Дощем весняним так, що захлиналась водою земля, Що ціле село прийшло попрощатись з небіжчиком, Що мати тричі втрачала тяму й розпука зла Прокльонами виривалась з вуст її побілілих, Розвергалась прірвами люті, чорнотою кінця, Пишуть, що жінка не плакала, стято німіла Над труною чоловіка, над труною бійця А з тим ми часто бачилися на вулицях юності, Знаєте, як воно заведено в маленьких містах, Спільні знайомі, привіт, бувай, розминулися, Його не стало під Бучею, кажуть, ворожий танк, В своїх постах останніх, світлих, натхненних, Він писав, що ця війна священна, що час настав, Кажуть, ніби таких як він - відважних, шалених, Війна забирає першою, - я його майже не знав, Кажуть, назвати би його прізвищем вулицю, Вулицю, на котрій він виріс й пішов у світ, Аби те, що сталося, з полегкістю не забулося, Кажуть, життя нам дано, щоб лишити слід, І я не знаю, чи про такий слід він мріяв, Не знаю, про що він мріяв взагалі, - Різні обличчя: відкриті, смішні, надійні, Деяких я знав особисто, та більшість - ні.