Березень 22-го...

Березень 22-го, котрий ніхто не помітив, Прошмигнув повз блокпост, обікрадений, сумний, Втираючи кров зі сльозами, мама говорить: діти, Тата більше немає, тато не повернувся з війни І життя колишнього немає, його розвезли, рознЕсли, Черевики чужинські розтоптали пролісків першоцвіт, Можливо в квітні, коли природа остаточно воскресне, Й земля від плоті мертвої здується як в худоби живіт, Ми повернемося сюди, якщо буде куди вертатись, В країну псів здичавілих, викорчуваних всмерть садків, Втираючи сльози, мама просить: діти, не забувайтесь Про тата вбитого, не забувайте про ворогів Бо в пам’яті вашій наша непереможність, Наша вистраждана століттями віра в своє, Втираючи кров зі сльозами, мама дітям говорить: Ми були, ми будем, ми є