Спм E

Через що ми проходимо, аби здобути свободу? Це не випадково, то Бог нам поставив умовини, Та ми під корені волі його опановуємо не лише Територію, але й чертогами розуму ходимо, Молимось, щоб коридорами вийти на світло, Аби не хворіти на голову. Поки ми толеруємо Воланда, всі горітимемо синім Полум'ям. Тобі вирок не буде скасовано, Бо твоя підсвідомість то кулемет. Чи твоя то вина, що живемо законами ми хабаря? Коли завжди є варіант, коли цьому тебе вчили, Коли ти ще був несвідомим малям. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Годуємо потвору, вона росте, наче рак. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Подихай, бюрократ, подихай, хуєта! Судді, прокурори, мусора це ганьба. Годуємо потвору, вона росте, наче рак. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Подихай, бюрократ, подихай! Як же ми це пробачаємо? Відчай в очах мене навіщає істерика звуку Винищувача. І навіщо я час витрачав на ті сумніви Та думи, повні суму, адресуючи дещо до порожнечі, Обкручену у форму людську? Чи ми виліковно хворі, коли кати наші все ще На волі, при тому, що маємо змогу ми їх Розчавити, неначе комаху в долоні? Скажи, у чиїм ти полоні? Коли ти подивишся в корінь, тоді ти побачиш: Твоя утапає душа у Стокгольмським синдромі. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Годуємо потвору, вона росте, наче рак. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Подихай, бюрократ, подихай, хуєта! Судді, прокурори, мусора це ганьба. Годуємо потвору, вона росте, наче рак. Судді, прокурори, мусора це ганьба. Подихай, бюрократ, подихай!