Україна

Вихорів сокіл зринає до неба, до зір незабутніх Надій. Машина ми іншого шляху не треба, Хоча він безмірно важкий. Жовто-блакитний стяг підіймаєм серед зобомдем до Мітки. Болем до неньки серце крає, любов'ю його освіти. Україно, Золото сонця радо манить. Україно, Чистого неба сяє блакить. Там, де квітами життя вирувано, Баки будували наш край. За ненькою дивно вони помирали, Сьогодні її не втрачай. Лелеки в вирій гуртом поринають, Птахи обереги мої. І я полечу догори, до сяйва, до роду зі Мною лети. Україно, Золото сонця чарує, манить. Україно, Чистого неба обрій манить. Я беру в долоні землю, що є чиста, Як душа. Я кохаю тебе, ненько, рідна матінко Моя. Відчуваю твої сльози, зріні сльози, Як росу. Я благаю тебе, ненько, не згуби своє Життя. Я беру в долоні землю, що є чиста, Як душа. Я кохаю тебе, ненько, рідна матінко Моя. Відчуваю твої сльози, зріні сльози, Як росу. Я благаю тебе, ненько, не згуби Своє Життя.