Небо на себе

Всі історії в подолках, Граблі чисті й нафарбовані. Всі перони в недополках І обіцянки всі скасовані. Ми собі все пробачили. Все, що зайве, живе балконами. Щастя ніби не втрачено, Бо прибите до стін підковами. Тягни небо на себе і штовхай Знов Від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю. Тягни небо на себе і штовхай Знов Від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю. Ну то палку колись обійме, Світ навколо, як тінь, зімкнеться. Коли в тишу велику зійде ритм Скаженого серця. Ну а поки небо на себе І від себе, як на качелях. Як звучати напрісно вевер у Розірваних небом стелях. Тягни небо на себе і штовхай Знов від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю. Тягни небо на себе і штовхай Знов Від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю. І серед виправдань слова ці Мною в роки. І кожен день росте ціна, росте, Аж поки. Тягни небо, тягни ж небо, Тягни ж Небо, ж небо, тягни ж Небо, тягни ж небо. Тягни небо на себе і штовхай Знов від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю. Тягни небо на себе і штовхай Знов від краю. Серденьком поміж ребер, Як дитину, цей світ гойдаю, Гойдаю.