Електричка

Моя електричка везе мене з дому додому. Дивлюсь у вікно на осінні пейзажі сумні. Ця пора, цей простір, вони не потрібні нікому. Хоч може це просто від втоми здається мені. Сусіда мій пляшку дістав і розказує з смаком. Як він воював з москалем за свободу в Чечні. Він майже все реше, але наливай гайда маком. Ти хоч і далекий, а все ж таки родич Мені. Поміж містом і селом Рудий вечір за вікном. І тому отут в вагоні лиця у людей червоні. Від тюрми до тюрми мчать по рейках дві Юрби. І нікому не вдається Вийти там, де заманеться вийти там. Красуне моя, наша зустріч, як постріл в дорозі. Якби не вагон, не оці паралельні шляхи. Ми б вийшли з тобою і впали у тім Верболозі. А зверху Господь відпускав би всі наші гріхи. Поміж містом і селом Рудий вечір за вікном. І тому отут в вагоні лиця людей червоні. Від тюрми до тюрми мчать по Рейках дві юрби. І нікому не вдається Вийти там, де заманеться вийти там. Нас губить не кривда, не зрада, А борисне звичка. Покірно робити все те, що бридло вже вкрай. Від дому до дому бездомних везе електричка. Від пекла до пекла летить, проминаючи рай. Поміж містом і селом Рудий вечір за вікном. І тому отут в вагоні лиця у людей червоні. Від тюрми до тюрми мчать по рейках дві Юрби. І нікому не вдається Вийти там, де заманеться вийти там.