Отрута

Я загубив дорогу до мрій, куди ведуть мої Ноги. Невидима отрута в мені, від Рутини й тривоги. Я загубив дорогу до мрій, куди ведуть мої Ноги. Невидима отрута в мені, від Рутини тривоги. Вже не пам'ятаю всього того, чого я хотів. Знову розчинятись, ніби хвилями на заході. Знаєш, я не в захваті від того, Що так злетів. Світ, який для мене був галактика, Став нічим. Не злічити нервових клітин, Які зникли. Ноги звикли дворами йти такими тихими, Де лунає знайомий мотив і теплий вітер. Ми там відвикли мріяти вже звикли так жити. Загубив дорогу до мрій, куди ведуть мої ноги. Невидима отрута в мені, Від рутини й тривоги. Загубив дорогу до мрій, куди ведуть мої Ноги. Невидима отрута в мені, Від рутини й тривоги. Течія несе думки, я за ними плентаюсь. Під ногами лід тонкий, хто проклав мій рейс тут? Де шукати сенс? Ну просто немає сенсу. Видно мої мрії летіли гукати весну. Знову, напевно, наплутав, де проти, А де отрута. Хубасить, як на батуті, На базі ті самі люди. Йти кілометри і фути просто шоб бути почутим. Босом не дуже пасує, кроси для того і взуті. Я Загубив Дорогу до мрій, куди ведуть мої ноги. Невидима отрута в мені, Від рутини й тривоги. Загубив дорогу до мрій, куди ведуть отрута й Тривоги. ведуть мої ноги. Невидима отрута в мені, Від рутини й тривоги.