На протязі

На протязі вже прогололих слів, На жаль, давно не зіріває спомин Про те, що ти колись мене любив До рисочки, до крапочки, до коми. Ми зовсім не соромились тоді Прилюдно цілуватися словами. Ми розійшлись, мов кола по воді. Тепер країни і роки між нам. А я в думках прошу, мене потіш, Та тільки щоб не зрозуміли інші. Вдягни мене, як ти робив раніш, У білі і напівпрозорі вірші. Такі колючі холоди кругом, що аж Заходять зашпори у серце. І ти не чуєш голосу мого. А може, й не важливо вже тепер це. Бо не зійшлися наші я-ми. Слова, немов сніжинки, невагомі, Прозоро тануть на вустах зими до Рисочки, До крапочки, до коми.