Важкі козирі

У неї надто важкі козирі в руках. Вона давно не носить Сліз в очах. У неї надто важкі козирі в руках. Вона давно не носить сліз в очах. Її вже не зламає жоден біль, бо в серці Палає нова ціль. Жінка, що пройшла усе сама, Не зламає більше жодна зима. Не лякає тиша, холод чи грім. Вона навчилась жити у нім. Не боїться ігнору, пустих обіцянок, Не рахує втрат і безсонних світанків. І якщо хтось піде, вона не впаде, Бо найдорожче завжди має своє. У неї надто важкі козирі в руках. Вона давно не носить сліз в очах. Її вже не зламає жоден біль, бо в серці Палає нова ціль. У неї надто важкі козирі в руках. Вона не губиться у темних днях. Де інші впали, там вона встає, Бо знає щастя в тих, хто не здається. Самотність стала її крилом. Вона навчилась бути власним теплом. Розставлення більше не палять мости, Бо кожен фінал відкриває світи. Не просить ніжності там, де її нема. Не вірить маскам, де сховалась темнота. І якщо хтось піде, вона не впаде, Бо найдорожче завжди носить у собі. У неї надто важкі козирі в руках. Вона давно не носить сліз в очах. Її вже не зламає жоден біль, бо в Серці палає нова ціль. У неї надто важкі козирі в руках. Вона не губиться у темних днях. Де інші впали, там вона встає, Бо знає щастя в тих, хто не здається. У неї надто важкі козирі в руках. Вона давно не носить сліз в очах. Її вже не зламає жоден біль, бо в серці Палає нова ціль. У неї надто важкі козирі в руках. Вона не губиться у темних днях. Де інші впали, там вона встає, Бо знає щастя в тих, хто не здається.