Не золотом міряються дні а тишею

Падіння було ближче, ніж саме небо. Холодна земля та тримала уперто. Там, де мовчали, навчались чути. Там, де губились, вчились стояти до кінця. Не кожен біль це знак поразки. Не кожна тінь це край і крапка. Крізь шрами часу душа пролягала. І тим, ким треба, зрештою стала. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Вітер не носить мрії, коріння пускає. Там, де зникають, себе знаходять. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Світло в темряві зростає в грудях. Живеться не для слави, а для суті. Не шукались легкі рубежі, будувалось із попелу Світла. Коли падалось, в ніч не кликалось. Своя сила завжди відгукалась. Ламалось, та не зламалось. Гнулось, але трималось. Росло не в теплі, а у правді. І вчилося жити без зайвої маски. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Вітер не носить мрії, коріння пускає. Там, де зникають, себе знаходять. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Світло в темряві зростає в грудях. Живеться не для слави, а для суті. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Вітер не носить мрії, коріння пускає. Там, де зникають, себе знаходять. Не золотом міряються дні, а тишею. Не просять спасіння, ним стають душею. Світло в темряві зростає в грудях. Живеться не для слави, а для суті.