За хмарою

Я прийду, коли листя опаде, подивлюсь у глибини Твоїх очей, прошепочу слова, що серце знає, Згадуючи ночі ті весняні. Вже кохання ніби за горою. Осінь тане в шепоті туману. Про любов шумить ліс над водою, А сосни не знають про розставання. Вже любов моя десь за хмарою. Осінь кличе, та не для двох. Там, де вітер грає гітарою, розчинилась, Мов тихий сон. Вже любов моя десь за хмарою, та в очах Весна ще жива. Я почую тоді твою правду: хто кохає, Осені нема. Ми з тобою в іншу осінь линули, Та весняне світло не згасає. Я люблю тебе, як тоді щиро, хоч душа в Мовчанні догорає. На алеях вітер все шепоче, ніби доля знову Відпускає. Але я усе ще вірю в очі, в них Весна мене не забуває. Вже любов моя десь за хмарою. Осінь кличе, та не для двох. Там, де вітер грає гітарою, розчинилась, Мов тихий сон. Вже любов моя десь за хмарою, та в очах Весна ще жива. Я почую тоді твою правду: хто кохає, Осені нема. Вже любов моя десь за хмарою. Осінь кличе, та не для двох. Там, де вітер грає гітарою, розчинилась, Мов тихий сон. Вже любов моя десь за хмарою, та в очах Весна ще жива. Я почую тоді твою правду: хто кохає, Осені нема.