Один серед руїн

Торкнутися рукою, пронизливо Мовчать. Не знати, що з тобою, кричати й Пробачать. Пішла, не озирнувшись, лишила свою Тінь. Дощами захлинувшись під Ковдрою сумлін. Під нігтями свобода з уламками Руїн. І кличе вітер Сходу в Полон чужих країн. Один серед руїн. Один Серед руїн. Один серед руїн. Один серед руїн. Так страшно відпускати. Навколо сипле чорний сніг. В собі тебе плекати. Шалений цей по колу біг. Чим важче перемога, тим каяття Сильніш. Коли зустрінеш Бога в Маршрутці на Париж. Ночами пишеш в сторіс: "Я вірю в ЗСУ". І в цьому наша схожість ми листя на вітру. Один серед руїн. Один Серед руїн. Один серед руїн. Один Серед руїн. Пів року, як століття, десь в іншому Житті. Війна вдягла в лахміття міста, Будинки і мости. Зима триває довго, як вибух в Голові. До тебе є дорога, але там вічні блокпости. Коли тебе побачу, не знаю я, а знає Бог. Моя душа з тобою плаче. Ми через вічність разом вдвох, Ввох, ввох, ввох, ввох, ввох, ввох, Ввох, Ввооох. Один серед руїн. Один серед руїн. Один Серед руїн. Один серед Руїн. Без тебе я не хочу раю. І зрозуміло все без слів. У небо я кричу, валаю: "Навіщо Відпустив?"