Що б ти сказав?

Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи плакав би, зустрівши її на вокзалі? Віддав би ти за неї усі свої медалі чи Просто би сидів у самотній залі? Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи жартував би жарти свої невдалі? Не відпускав би руку на відстані тривалі, Навчився б цінувати не бігти далі. Втрати, втрати трапляються в кожного в житті. І як не здати, лиш треба вставати, Далі йти. В якісь моменти розумієш, Що задвох лиш ти. Шукатимеш знайомі руки, та їх не знайти. Скоєні мною помилки ведуть між собою поєдинки. На згадку тепер лише знімки, немов чорно-білі Картинки. Нестача твоєї підтримки і мною забуті Хвилинки. У моїй душі тепер дірки за ті необдумані Вчинки. Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи плакав би, зустрівши її на вокзалі? Віддав би ти за неї усі свої медалі чи Просто би сидів у самотній залі? Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи жартував би жарти свої невдалі? Не відпускав би руку на відстані тривалі, Навчився б цінувати не бігти далі. Привіт! Ну як там на небі? Я дуже сумую, не вистачить слів. Ти знаєш, бракує тут тебе. Сказати важливе, на жаль, не встиг. Лиш спогади гріють тепер мою душу, часом кажу "Богу Ні". І наше життя я за двох прожить мушу, У світі, де вже нема мрій. Єдине, що зараз мене тут тримає, обіцянка жити тобі. Для інших воно все ж триває, для мене воно Наче зникло в огні. І хай вчиню останні, тебе я побачу і знову Почую твій сміх. Я маю надію, мене ти пробачиш За те, тебе не встиг. Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи плакав би, зустрівши її на вокзалі? Віддав би ти за неї усі свої медалі чи Просто би сидів у самотній залі? Щоб ти сказав людині, якої вже немає? Чи жартував би жарти свої невдалі? Не відпускав би руку на відстані тривалі, Навчився б цінувати і не бігти далі.