А я закрила душу на замок

Не кожен крок веде туди, де світ, Не кожен дотик справді має силу. Та я навчилась піднімати зліт, Коли усе навколо охололо й стихло. А я закрила душу на замок, Нікого більше в серце не пускаю. Навчилась йти вперед крізь власний крок, Хоч іноді й сама себе втрачаю. Тепер вже не шукаю зайвих слів, Бо істина приходить лиш з роками. Життя гойдає човен із вітрів, І рідко хто лишається з нами. Я більше не тримаю зла на світ, І не прошу, щоб доля жаліла. Моя душа — як тихий заповіт, Що все мине, лиш пам'ять буде біла. І якщо знов зустрінусь із людьми, Що серце вміють гріти без омани — Я, може, знов повірю між рядків, Що ще буває щастя без обману. А я закрила душу на замок, Нікого більше в серце не пускаю. Навчилась йти вперед крізь власний крок, Хоч іноді й сама себе втрачаю. Тепер вже не шукаю зайвих слів, Бо істина приходить лиш з роками. Життя гойдає човен із вітрів, І рідко хто лишається з нами.