Срібний хрестик

Я дістаю з-під коміра свій срібний хрестик, Що ти наділа в ту сумну і темну ніч. Моє життя це не курорт і не оркестри, А чорний вітер, що завжди лупив навстріч. Я жив, як міг, рубав з плеча на пропалую, Втрачав і падав та шукав свій вірний Шлях. Але твій хрестик, що я й досі так ціную, Мене беріг на всіх життєвих віражах. А срібний хрестик гріє душу, наче сонце. І крізь роки я пам'ятаю твій наказ: Ти повертайся, я чекатиму у Віконці, Хай береже тебе Господь і віра в Нас. Я проміняв би всі скарби сліпого світу За тихий вечір і тепло твоїх долонь. Ти моє світло у холодну зиму й Літо, Мій незгасаючий і відданий Вогонь. Я пам'ятаю той перон і дощ осінній. В моїй руці тремтіла лагідна рука. Ти не тримала, хоч і знала, що я винний, Або що ці котилась слізонька гірка. З тих пір я бачив різні долі і країни. Чужі жінки мені всміхались уві сні. Але єдина ти чекала біля тину, Молила небо про спасіння у вогні. Багато снігу намело з тієї Ночі. Сріблиться скроня, та любов не відцвіла. Я так спішу побачить знов кохані очі І ту весну, що ти для мене зберегла. А срібний хрестик гріє душу, наче сонце. І крізь роки я пам'ятаю твій наказ: Ти повертайся, я чекатиму у віконці, Хай береже тебе Господь і віра в Нас. Я проміняв би всі скарби сліпого світу За тихий вечір і тепло твоїх долонь. Ти моє світло у холодну зиму й літо, Мій незгасаючий І відданий вогонь.