Заплутались

Заплутались, ніби бабусині нитки із пряжі. Дороги звели, розвели, аби знати, як краще. А як це? Ніхто не розкаже. Заплутались, аби знати день, коли ти падатимеш, Землю з-під ніг замінити б на воду і просто, Мов діти, сміятися впори усім. Минуле тримати в руці, майбутнє пліч-о-пліч, Побачена ціль. Боятись усього, у воду кінці. Ти потяг на сьому, я в небо на сім. А десь там, де небачені висоти серед міст, Де пускали хмари людям свої соки, чи то сміх, Чи то враження в калюжах кольорове, бо бензин, потім Крига, попереду ще ціла купа зим. Кожного дня я запитую життя, чим заплутую Уста у твоє волосся. Скільки доріг нам відміряно пройти, Загубити і знайти ниток у волоссі? Заплутались, тихо тонули в порожніх порадах. Прикладів безліч, та всі такі різні, що в кожного Шлях свій і своя правда. Заплутались. Де є слова сповіді для вибачення? І ця мовчанка, і погляд це краще всіх панацея. Часом не віриться, як же зустрілися. Холод життя обпіка, це як парадоксальність мій нових Підстав і те, на що тратили своє життя, Не принесло плодів, лиш порожні місця. А десь там паралельно ми крокуємо вперед. Це наш шанс серед цих неуспішних лотерей жити так, Як ми хотіли, без пауз та перерв. Лиш сьогоднішнім днем, але ніби наперед. І кожного дня я запитую життя, Чим заплутаю уста у твоє волосся. Скільки доріг нам відміряно пройти, Загубити і знайти ниток у волоссі? Хай проблеми та незгоди не роблять вам житті погоди. Дощ зі струн та слів кулемети. Ми близькі, мов атоми, далекі, Як планети. Буває так. Та нас не лякає ніч і наші щоденні війни, Бо поміж всіх протиріч я хочу твої обійми. Дзеркало це. Я бачу в твоєму обличчі своє усе. Кожного дня я запитую життя, чим заплутаю уста У твоє волосся. Скільки доріг нам відміряно пройти, Загубити і знайти ниток у волоссі? Кожного дня я запитую життя, чим заплутаю уста У твоє волосся. Скільки доріг нам відміряно пройти, Загубити і знайти ниток у волоссі? Кожного дня я запитую життя, чим заплутаю уста У твоє волосся. Скільки доріг нам відміряно пройти, Загубити і знайти ниток у волоссі?