Бокал альмінської долини

Старе подвір'я, Тиха ніч. І наче знову нам По двадцять. Десь грала музика з відкритого вікна, І літо пахло абрикосами й садами. На старім столі нехитра та ціна, Та ми були тоді найбільшими панами. Ніхто не думав, що розійдуться шляхи, Що хтось поїде, хтось залишиться далеко. Ми піднімали келих просто за роки, І нам жилося безтурботно і легко. А час летить, та інколи у сні Я знов вертаюсь у далекі ті вогні. Бокал Альмінської долини і знову двадцять нам з Тобою літ. На смак солодкий, трішечки полинний, А за вікном наш молодий ще світ. Бокал Альмінської долини за друзів тих, Кого розвів наш шлях. За наші ночі, теплі, безпричинні, Що назавжди залишились в серцях. Ми до світанку говорили про життя, І кожен вірив все попереду у нього. Було простіше і любити без пуття, І проводжати милу дівчину додому. Старі платівки, фотографії в столі, Знайомий двір і лавка біля хати. Тоді здавалось, ми господарі землі і цілий світ нам Можна було обійняти. Тепер у кожного турботи і діла. Але душа тих вечорів ще не забула. Бокал Альмінської долини і знову двадцять нам з Тобою літ. На смак солодкий, трішечки полинний, А за вікном наш молодий ще світ. Бокал Альмінської долини за друзів тих, Кого розвів наш шлях. За наші ночі, теплі, безпричинні, Що назавжди Залишились в серцях. І хай сьогодні інші вже часи. І сивина торкнулася волосся. Якщо зустрінемось, ти тільки принеси Той смак, з якого все колись це почалося. Бокал Альмінської долини і знову двадцять нам з Тобою літ. На смак солодкий, трішечки полинний, А за вікном наш молодий ще світ. Бокал Альмінської долини за друзів тих, Кого розвів наш шлях. За наші ночі, теплі, безпричинні, Що назавжди Залишились в серцях.