Мої дівчата

Коли немає сил, дивлюсь в рідні очі. Коли дивлюсь в рідні очі. Я знаю, в мене Вірять кохані мої дівчата. І як би не стискала нас доля в лещата, На мене завжди вдома чекають мої дівчата. Я все життя серед пацанів, та з часом всі Розбіжаться, ні. І хто повірив би тоді? Ми всі заряджені, сміливі, безоглядні, Молоді. Які нам діти? Нам ще гуляти пити, йти з музикою по світу, І десь на Контрактовій на світанку дарувати Квонбілявкам сині квіти. Від кожної дурні колом радіти. Так швидко час плине, і я з ним, З ним, з ним. Звідси став злим, Злим, злим. Я щиро дякую дружині, Що повірила, коли я був в простенькій одежині. Ти знаєш, моя мила, щастя з неба не падає. Ми зі своїми тарганами, зі своїми вадами. Сказати, що я радий був, нема таких синонімів. Коли вперше на руках тримали свою доню ми. Коли немає сил, дивлюсь в рідні очі. Я знаю, в мене вірять кохані мої дівчата. І як би не стискала нас доля в лещата, На мене завжди вдома чекають мої дівчата. Мої дівчата, мої красуні. Ви посмішкою гасите, коли душі прокинувся Везувій. Що б доля не вигадала, вивезу все. Життя наше доволі небезпечне шосе. Хтось летить, хтось повзе, а ми в ритмі пісні, Бо моє щастя сидить за мною в кріслі. Я грізний, як грізлі, та коли я вдома, Відразу став ведмедиком, кудись ділася втома. Всі телефони в бік, по тату ліземо впиняй. Що б я не подякував би небу, не було Такого дня. Завжди за кадром життя складніше. В ньому є купа рутинних речей, та нема в Світі нічого рідніше, ніж оцей погляд невинних очей. Коли немає сил, дивлюсь в рідні очі. Я знаю, в мене вірять кохані мої дівчата. І як би не стискала нас доля в лещата, На мене завжди вдома чекають мої дівчата.