Світає, край неба палає

У всякого своя доля і свій шлях Широкий. Той мурує, той руйнує, той неситим Оком задирає світ, а зазирає, чи Нема країни, щоб загарбать і з Собою взять у домовину. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає, сонце зустрічає. Та й ту сами обирає свата в його хаті, А той нишком у куточку гострить ніж на брата. А той тихий та тверезий, Богобоязливий, як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий у тебе час та й запустить пазурі В печінки. І не благай, не вимолять ні діти, Ні жінка. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає. А той щедрий та розкошний, все храми мурує та Отечество так любить, так за ним бідкує, Так із його сердешного кров, як воду Точить. А братія мовчить собі, Витріщивши очі, як ягнята. Нехай, каже, може, так і треба, Може, так і треба. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає. Світає, край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце Зустрічає, соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає.