Ми діти дев'яностих

Ми діти дев'яностих. Пам'ятаєш ті роки? Без планшетів і смартфонів, без мережі й суєти. Кожен ранок починався із простого крику: "Друже, ти вийдеш?" І ми бігли у двір без Вагань. У дворі сміх не змовкав до самої Темноти. Кепси, наклейки, хованки найкращі Миті життя. Не рахували часу, не дивились на годинник, Бо щастя було поруч, у дитячих наших Мріях. Ми діти дев'яностих. Серце пам'ятає все. Двір, де лунав дитячий сміх щодня. Не було багатства, та були щасливі ми, Бо найкраще дитинство залишилось назавжди. Розбиті коліна Це медалі наших днів. Футбол до вечора, велосипеди без гальмів. Морозиво на двох і газована вода. Такого щастя вже не повернути нам Ніколи. Сьогодні світ інакший, Все у кожного в руках. Та не почуєш більше того крику у дворах. І хоч роки минають, пам'ять береже тепло. Наше дитинство було справжнім, І це було добро. О-о-о! Ми діти дев'яностих і цим будемо завжди. У серці назавжди залишаться ті двори, Де крик: "Друже, ти вийдеш?" Лунав до темноти, бо такого щасливого Дитинства Вже не знайти.