Пісня про розбиту ляльку

Часом не впораючись тугою І Не в силах дивитися і дихати, Я, очі заплющуючи рукою, Про тебе починаю мріяти. Не про дівчину довгу і важку, як тебе Побачили б усі, а про дівчинку милу і Скромну, нахиленою над книжкою в лісі. Але тепер ти не та, ти забула все, Чим у дитинстві ти думала стати. Де надії? Весь світ як могила щастя, де я не можу Дихати. І я знаю, що у дитячому ліжку Не спалося вечорами тобі. Серце билося і погляди блищали. Про велику ти мріяла долі, втопившись головою в Ковдрі. Ти хотіла бути сонця світліше, Щоб люди тебе називали щастям, Найкращою своєю надією. Але тепер ти не та, ти забула все, Чим у дитинстві ти думала стати. Де надії? Весь світ як могила щастя, де я Не можу дихати. Цей світ не злукавив з тобою. Ти раптово прорізала пітьму. Ти стала сліпучою зіркою, хоч не всім, Тільки мені самому. І таємничий твій співрозмовник, О, я душу мою віддаю за твій маленький дитячий Фартух, за розбиту ляльку твою. Але тепер ти не та, ти забула все, Чим у дитинстві ти думала стати. Де надії? Весь світ як могила щастя, де я не можу Дихати. Але тепер ти не та, ти забула все, Чим у дитинстві ти думала стати. Де надії? Весь світ як могила щастя, де я не можу Дихати. Але тепер ти не та, ти забула все, Чим у дитинстві ти думала стати. Де надії? Весь світ як могила щастя, де я не можу Дихати.